Врятоване мистецтво України

Зустріч директора Одеського музею західного та східного мистецтва Ігоря Пороніка  з відомим чеським художником українського походження Олександром Оніщенком відбулась в празькій майстерні митця.

Мова йшла про творчість і виставкову діяльність в нових реаліях, а також обговорювались проблеми збереження культурного надбання України в умовах повномасштабної війни. Бесіду записала кореспондент телеканалу А1 Ганна Коренєва.

Олександр Оніщенко, художник: Хочу приїхати до Одеси з новим проектом. Це буде поєднання чоловічого та жіночого ( вважаю, в майбутньому межі між ними зітруться), використання двох енергій. Хочу відійти від псевдореалізму.

Це будуть великі полотна. І для цього проекту потребуватиму великі зали. Розглядаю Одеський музей західного та східного мистецтва. Впевнений, що ейфорію перемог треба підкріплювати позитивом, щоб люди скоріше відновилися.

Я не хочу підтримувати проекти з негативом: фото відірваних рук-ніг, страхіть війни. Це потрібно зафіксувати для історії, але не шляхом пропаганди. Зло породжує зло.

На жаль, зараз в Україні існує така тенденція — демонструвати наслідки кривавої  жорстокості людей. Я піду навпаки — з новим позитивом, поєднуючи енергії  інь і янь. Не виясняти хто є хто, а використовувати це.

 Ігор Поронік, директор Одеського музею західного та східного мистецтва: Зараз як раз сприятливий час для такого масштабного проекту. Наші зали стоять порожні, тому що на час військових дій музейну колекцію було вивезено до сховища. Взагалі я впевнений, що протистояти цій жахливій ситуації в країні можна лише працею, яку робили раніш. Не жаліти себе, а продовжувати жити та працювати! Так я і запропонував колективові музею в перші дні повномасштабної війни.

До речі, знаходячись в липні в Німеччині, я провів безліч зустрічей з колегами різних музеїв.  Є домовленості про подальшу співпрацю, так музей Барберіні ( м. Потстдам) погодився привезти до нас в Одесу імпресіоністів: Моне, Ван Гог, Поль Гоген  та інші. Це вперше в Україні.                      

Отже, по-перше, маємо ряд проектів з різними музеями, які готові з нами співпрацювати: приймати наші роботи та виставляти свої після війни. По-друге, ви знаєте, що з музеїв України найкращі роботи були евакуйовані. Цим займались музеї самі по собі. Не було допомоги з Міністерства. Нам пощастило, тому що ми готувалися до реставрації: звільняли зали, збирали картини, пакувати їх, знімати експозицію. 20 лютого повинні були початися будівельні роботи.   

І ось 24-го нам сказали продовжуйте, але вже за інших обставин. На жаль, у нас не було достатньої кількості нормального пакувального матеріалу, не було тари. Ми пакували картини для тимчасового зберігання. Але вже минуло багато часу і я не знаю, де  і в  яких умовах зберігаються наші картини.  Це секретна інформація.

Підозрюю, що умови неідеальні. Стоїть задача переглянути полотна, перепакувати, провести консерваційні  роботи ,і можливо, відвезти в більш надійне місце. Тому, коли я спілкувався з різними німецькими культурними  інституціями: музеями, фондами, громадськими організаціями, наприклад, німецько-українська  спілка, яка реально допомагає Україні та українцям, діставав згоду німецької сторони, що вони готові прийняти роботи з наших музеїв.

Я бачив сучасно обладнане сховище для зберігання картин. Німецькі колеги готові зробити консерваційні заходи, обути картини в тимчасові рами, провести експозицію, зробити каталоги за свій рахунок. Крім того, я зателефонував директорам українських музеїв і запропонував участь в цьому проекті. Вони з радістю його підтримали.

Тепер крок за  Міністерством культури. Але там кажуть, що не мають необхідної законодавчої бази. Впевнений, що можна знайти варіант-наприклад,  вивезти картини на тимчасову експозицію. Такий протокол існує. Моя основна задача зараз — достукатися до міністерства. Зрозумійте,це не просто збереження робіт, не просто контакт з науковими представниками, чи популяризація нашої колекції!  Наша країна зараз на Заході сприймається по різному. Маю на увазі, що до військових, громадських організацій чи мешканців ми звертаємось з протягнутою рукою за допомогою.  

А коли ми показуємо наше культурне надбання, тут ми говоримо на рівних. Одесу і наш музей мало знають в Європі. А ось коли ми покажемо нашу колекцію, вони довідаються, на скільки вона цінна, високого рівня( Хальс, Караваджо)!  Ще у німців  існує цікава практика: якщо привозять колекцію, то її експонують одразу 4-5 музеїв країни.

Олександр Оніщенко, художник:  Поки гармати стріляють, мистецтво неповинне мовчати!  Це дає надію на майбутнє!