На цьому тижні відбулася визначна пам’ятна подія не лише для нашого міста, а в цілому для всього культурного простору України. 7 листопада виповнилося 100 років з дня відкриття «Одеської української Держдрами» — першого стаціонарного українського театру на Півдні України.
Його створення відбулося за ініціативи представників театральної громадськості міста, і як писали в ті роки, до якої приєдналися робітники одеських заводів і фабрик, порту, студенти. Саме вони в перших місяцях 1925 року озвучили місцевим органам влади питання про створення Одеського українського театру. Ще півроку знадобилося на перебудову приміщення та роботу с колективом, і ось, у листопаді, новий театр з’явився на культурній мапі міста. Тоді він мав назву Український музично-драматичний театр імені Жовтневої революції.
Театр завжди був відомий своїми новаторськими пошуками. Під керівництвом Василя Василько — вихованця школи Кропивницького, Садовського, Заньковецької та Курбаса, лише за три роки театр поставив 34 прем’єри — від «Паліїв» і «Вія» до «За двома зайцями» й «Гайдамаків». Саме Василь Степанович заклав фундамент традицій, які визначали театр десятиліттями: повага до української драматургії, відкритість до нового та глибока увага до глядача.
Навіть під час німецько-румунської окупації театр не зник, і як творча одиниця, перебуваючи в евакуації ставив нові вистави та, навіть, закупив танка для фронту. А вже на другий день після звільнення Одеси у квітні 1944 року відкривав новий сезон постановкою «Сорочинський ярмарок».
Теперішнє покоління театру має свої знатні досягнення. Попри повномасштабну війну театр не зупинився ні на мить. У 2022 році репетиції та вистави проводилися просто в укритті — так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності української культури. Саме тут, попри офіційну заборону, у квітні була зіграна перша в Україні прем’єра після повномасштабного вторгнення.
За три з половиною роки театр випустив понад 25 прем’єр — від психологічних драм до різдвяних казок і міжнародних проєктів.В більшості це все завдяки наполегливості та таланту його Директорці- художній керівниці, заслуженому працівнику культури України Юлії Пивоваровій. Театр взаємодіє з десятками вітчизняних та зарубіжних театрів в рамках мистецьких та культурних проектів. А Грецька зала театру та діючий там культурний центр стало площадкою для дискусій на актуальні теми сьогодення. Театр також співпрацює з військовими частинами та Військово-Культурними центрами міста та області. То ж до свого ювілею віднісся зі всією серйозністю, запросив у гості велику кількість митців та акторів, представників влади та бізнесу, даруючи незабутнє видовище.
За ц і роки Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька безумовно став центром збереження і розвитку української культури і мови.
І тим сумніше, коли мова про збереження української ідентичності є однією з актуальніших, така подія, як сторіччя театру проходить майже без уваги керівництва Одеської обласної, районної та міської військових адміністрацій. Бляклі поздоровлення від Коваля та Радковського навряд можна віднести до державницької позиції. З іншого боку, це ж не черговий день народження прокурора, коли від квітів приймальня ось-ось репне.
Можна зрозуміти складнощі військового стану, але невже не знайшлося декілька хвилин, щоб просто подякувати акторам та робітникам театру за весь той внесок, що вони попре всі незгоди, несуть у справу розвитку української мови та культури.
Чи ці питання ні є пріоритетними для керівників міста, району та області?!
Чи українську мову сподіваються впроваджувати лише репресивними мірами?!
