Як створити власну лінію одягу і тримати високу дизайнерську планку протягом 15 років, виховувати дітей, допомагати батькам, підтримувати Україну та українців? Історія пражанки в’єтнамського походження, засновниці бренду La Femme MiMi — Мімі Лан Нгуєн Ноанг.
— Мімі, коли ти зрозуміла , що будеш дизайнеркою жіночого одягу?
— Я нічого не вирішувала. Та робота вибрала мене сама. Але одяг подобався з дитинства. Тому що не мала у що грати. Ходила на різні курси: вишивки, шиття , ікебани, орегамі. Просто у мене було інше дитинство. Моя двоюрідна сестра, яка на рік старші від мене, всі ті курси та розваги ненавиділа. Але повинна була ходити зі мною. Ми- восьми-десятирічні разом робили однакові речі. Але вона стала фінансистом, працює в банку. У мене це залишилось і дуже подобалось. Потім робила щось подібне для себе.
В Чехії в ті часи (30 років тому) мені нічого з одягу не подобалось , і я собі шила сама те, що хотіла носити. Це подобалось людям, що мене оточували – однокурсникам з університету. Так я шила для них одяг протягом всього навчання. 200, 300, 500 крон – мої перші гроші. Поступово кількість заказів збільшувалась. Так і почалась моя діяльність у сфері дизайну одягу.
Я вивчала міжнародні відносини в Карловом університеті на факультеті соціальних наук. Але за фахом не працювала. Мої батьки – художники. І вони не хотіли, щоб я пішла їхньою стежкою. Тому що боялися, що з того не проживу.
Я працювала в різних місцях, але в напрямку одягу. Працювала стилістом, декоратором. Також пробувала бути офіціанткою, але не могла запам’ятати номер столику, хто що замовив. Так мене вигнали.
Потом декілька разів намагалася допомагати в офісі, але не вміла посилати факс. Той апарат для мене був дуже складним. Крім того, не могла заповняти таблиці Windows. Тому завжди шукала працю, в якій все вмію. І це завжди було навколо одягу. Працювала в рекламі , як костюмер. Але найбільш мені подобалось робити вітрини для магазинів. Мій батько мені завжди говорив, щоб робила те, що мені найбільш подобається. Мама не розділяла його думку. Але я їм доказала, що це моя справа.
— А мама також вміє шити?
— Ні, вона тільки малює, колись був у неї магазин з зеленим чаєм та керамікою.
Мої батьки мали великий плив на моє творче становлення. Я росла в мистецькій атмосфері. В майстерні батька завжди було багато його друзів-художників, мистецтвознавців, філософів, композиторів. Крім того ми відвідували майстерні інших художників.
Все, що бачила і чула в дитинстві, залишилося на все життя. Вважаю, що мій батько тоді готував мене до моєї майбутньої справи. Моя мама дуже ніжна, тонка жінка. Вона уникає конфліктів, ніколи не кричить. Від неї я отримала жіночність, яка проявляється в моїй творчості. Я орієнтувалася на те, як вона одягалася. Як на ній сидить та чи інша блуза, сукня.
Мені було 15 років, коли мене мама привезла до Праги. Батько і старший брат, також художник, залишилися у В’єтнамі. Ще з дитинства батьки вважали, що брат талановитий художник, тому він вивчав образотворче мистецтво.
Мій син, йому 16 лет, проявив схильності до малювання дуже рано. Всюди малював, це йому подобається. Він навчається в мистецькій школі. До речі, я дозволила йому зробити частково дизайн в бутіку на вулиці Штепанській в центрі Праги.
Доньці — 12 років. Вона не малює, як син. Але має талант в русі. Їй подобається цирк. Ходить на гімнастику з дитинства. Вже три роки в літньому таборі займається акробатикою і має виступи.
Мій чоловік – фотограф, але знімає архітектуру. Співпрацює з девелоперами. Фотографує різні проекти, будинки. Людей не знімає. Говорить, що це не його сильна сторона. Подобається нам, що маємо подібні погляди на різні речі, на мистецтво.
— Як народилася назва бренду La Femme MiMi?
— Мене дома батьки, бабуся з дідусем називали Мімі. До речі, мій дідусь був професором французької мови. Разом зі своїм товаришем першими в країні зробити французько-в’єтнамський словник.
Коли в дитинстві була з ним, він програвав пісні Едіт Піаф, знайомив мене з французькою літературою і постійно говорив з нами французькою. Я ту культуру і мову ввібрала в себе.
Слово «ла фам» мені подобається, воно означає жінка. В поєднанні з моїм іменем Мімі з’являється значення, що та жінка дуже мила. Бренд вже існує 15 років. В нашій команді зараз три швачки — Зденка, Іренка і Світлана. Світлана приїхала з Одеси і працює у нас більше 6 років.
— Чому ти підтримуєш Україну?
— З російськомовних країн завжди виділяла Україну. Вона мені була найсимпатичніша: і мистецтво, і фольклор, і люди. Коли почалась повномасштабна війна, я була дуже обурена. Світлана мені постійно привозила різні речі зі своєї батьківщини. Я відчувала спорідненість з Україною. Тому я почала активно шукати спосіб, як допомогти вашій країні.
Певно, в’єтнамці і українці мають схожі відношення з великим сусідом. Китай постійно хоче маленький В’єтнам зайняти чи впливати на розвиток. А ми завжди боронимося. Бачу подібне у відношеннях Україна-росія. Для мене ця ситуація дуже особиста.
Кошти від продажу картин, які намалювали мої родичі, відправила на допомогу українській армії. З кожної колекції гроші від продажу двох-трьох речей йдуть на благодійні цілі. Наприклад, жилет, який я пошила з українського скатертини з національною вишивкою, був проданий за 7000 крон. Кошти також передала до українського посольства в Празі.
— Ти зараз готуєш колекцію осінь-зима. Якою вона буде?
— В своїй творчості використовую старі кружева, вишивки. Стараюся оновити старі речі. Дати їм нове життя.
Зараз готую осінню колекцію. Вона буде про одяг, що на третину народжується з речей, які мені дарують або находжу навколо себе, а також мають родинний зв’язок.
Віддаю перевагу речам, які мають смисл, глибоке значення. Наприклад, буде пальто, прикрашене старою гобеленовою картиною. Пальто буде двостороннє, аби людина могла мати декілька варіантів. Це мені дуже подобається.
Також приєднаю до колекції старі кружева, які мені подарували монахині. Зрозуміло, там будуть присутні азіатські мотиви. Це — мій підпис.
фыафы афыа фы афы а