З давніх-давен укоренилося в суспільній свідомості якесь трохи іронічне ставлення до самого поняття жіноча поезія. Чомусь часто можна спостерігати, як здебільшого представники сильної половини людства, виявляючи інтерес до жінок-поетів, з якоюсь часткою грайливості, легкості і, навіть, у деяких випадках, упередженості, розмірковують про вірші, написані жінками.
Щиро кажучи, мені завжди здавалося, що від заздрості. Бо ж не можна справді в першій чверті 21 століття, яка вже добігла кінця, сприймати творчість за принципом розбіжностей статей. Гендерне питання здатне вбити будь-яку творчість. І навіть натяк на нього. Тому і хочеться завжди дізнатися про нову поетичну збірку, ще одну сходинку у жіночій поезії, з перших вуст.
Буквально днями у Мюнхені, у Німеччині відбулася презентація нової віршованої збірки поетки та письменниці Наталі Тригуб «Вірші, що торкаються душі…». Дуже хочеться почути від неї самої, а також представниці Українського Вільного Університету, де відбулася презентація, Лілії Бондаренко як, власне, народилася ця збірка, що за вірші туди увійшли, чому так близько вони торкаються душі? Та чи торкаються ці вірші і чоловічої души?
Наталя Тригуб: Я переконана, що справжнє мистецтво не має статі. Є поезія, яка або торкається душі, або ні. Коли я пишу, я не думаю про гендерні межі, я думаю про вічні цінності: дім, пам’ять, любов до рідної землі та внутрішню силу, яка тримає нас усіх.
Для мене найбільшою нагородою та доказом того, що моє слово «поза гендером», є відгуки чоловіків. Зокрема, мою поезію читають наші захисники – військові. Їхні слова для мене мають особливу вагу.
Коли воїн каже: «Щоб так писати, треба мати особливий талант», або дякує за влучно переданий дух митця та патріотизм – це означає, що мої вірші стають для них підтримкою там, де панує найбільша напруга.
Один із відгуків мене особливо розчулив: чоловік зауважив метафору про львівський годинник, що «нікуди не спішить». Він написав, що такі образи нагадують нам про те, що ми захищаємо – наш спокій, нашу історію та наше право творити добро. Якщо мої слова надихають чоловіків на фронті та в тилу пам’ятати, захищати й вірити – значить, ця збірка виконала свою головну місію.
Ред.: Пані Ліліє, презентація збірки відбулася в Українському Вільному Університеті? Як пройшла ця подія?
Лілія Бондаренко: Дозвольте уточнити: ця знакова подія відбулася у Літературному клубі українських жінок імені Анни Франк у Мюнхені.
Це місце, де панує особлива атмосфера жіночого інтелектуального спротиву та творчості, тому презентація збірки поезій «Вірші, що торкаються душі» там була дуже доречною. Хоча, Ви праві, ми вже маємо плани на майбутнє щодо презентації й в стінах Українського Вільного Університету, адже творчість Наталі Тригуб заслуговує на представлення у найвищих академічних та культурних колах.Як головний редактор, я бачила реакцію аудиторії.
І хоча Клуб – жіночий, відгук, який ми отримали згодом від широкої аудиторії, зокрема від чоловіків, підтвердив: ми видали книгу, яка резонує з усім українським суспільством. Ми не просто презентували збірку – ми продемонстрували силу українського духу, який через поезію об’єднує і жінок, і чоловіків навколо наших спільних ідеалів.
Ред. Пані Наталя, як довго Ви готувалися до видання нової книги «Вірші, що торкаються душі…»? Які саме вірші туди увійшли? З якими почуттями та емоціями Ви їх писали? А головне, яке емоційне світло вони несуть читачеві?
Наталя Тригуб: Ця збірка – не просто результат праці кількох років, це підсумок моїх внутрішніх трансформацій. Я готувала її неквапливо, дозволяючи кожному віршу «дозріти».
До книги увійшли поезії, де жіноча душа розчиняється в природі, знаходячи там відповіді на вічні питання. Я писала їх у моменти глибокого споглядання – і в радості, і в моменти світлого смутку. Це емоції жінки, яка навчилася бути в гармонії з собою та світом. Головне світло цієї книги – надія та спокій. Я хочу, щоб читач, закривши останню сторінку, відчув, що він не один, що краса навколо здатна зцілити навіть найглибші рани.
Ред. Хто художник збірки? Чому там зображено таку веселу панянку? Що за танець вона виконує, що видно і ніжки у черевичках, і ошатний український костюм, а червона калина ніби зійшла з вишиванки, і чорні коси до підлоги?
Наталя Тригуб: Оформлення збірки – це результат нашої щасливої творчої зустрічі з видатною українською мисткинею Оксаною Бойко.
На обкладинці та в ілюстраціях використано її полотна, зокрема знакову роботу «Ой у лузі червона калина» із серії «Сад Райських пісень».
Цей твір увійшов до престижного каталогу Оксани Бойко «Золотий перекрій серця», і я відчула, що він є ідеальним візуальним втіленням моєї поезії.Чому саме цей образ? Бо ця «весела панянка» у танці – це не просто малюнок, це символ незламного духу української жінки. Її ошатний український стрій та червона калина, що ніби «ожила» з вишиванки, символізують наше глибоке коріння та генетичну пам,ять.
Її танець – це торжество життя над темрявою. Чорні коси, що сягають самої землі, підкреслюють магічний зв’язок жінки з рідною природою, про який я і пишу у своїх віршах. Це образ жінки-Берегині, яка крізь віки несе в собі світло, красу та невичерпну енергію роду.
Ред. Змалку знаю, що ніхто не прочитає вірш краще на публіці, ніж сам автор. Які вірші збірки Ви читали на презентації та чому? Що стосується Вашої душі?
Наталя Тригуб: Вибір віршів для презентації в Мюнхені був дуже свідомим. Я хотіла подарувати слухачам відчуття надії та внутрішньої сили. Тому першими прозвучали рядки «Всміхніться, пані! Зло мине…» – це мій особистий маніфест віри у перемогу світла над темрявою.
Також я читала вірш «Ловіть, я сію щастя…», бо щиро переконана: поет має бути сіячем добра, навіть у найважчі часи.Надзвичайно трепетним моментом стало те, що до читання долучилася моя донька та головний редактор збірки – Лілія Бондаренко. Вона обрала поезію «А що важливо? Дякую сказати!». Це вірш про вдячність як основу нашої стійкості, про вміння цінувати мить і людей навколо.
Що стосується моєї душі? Окрім лірики, це, безумовно, світ дитинства. На презентації прозвучали мої казки, адже я пишу і для малечі. Казка – це мова щирості, яка не має віку. Також гості почули зовсім нові твори, які ще не увійшли до цієї збірки, але вже готуються до наступних видань. Це був живий діалог – від казок, що повертають у дитинство, до глибокої філософської лірики, що змушує задуматися про майбутнє.
Ред. Дуже хочеться краще дізнатися про Вашу творчість та біографію. Хто Ви за фахом, як давно стали поеткою та письменницею? Коли вперше опублікували ваші твори?
Наталя Тригуб: Я пишу давно, скільки себе пам’ятаю, але мій свідомий вихід на професійний рівень відбувся кілька років тому. Сьогодні я позиціоную себе як українська письменниця та поетка, чий творчий діапазон досить широкий. Я працюю не лише з поетичними формами, а й пишу романи, новели та особливий вид текстів – терапевтичні казки як для дітей, так і для дорослих.
Для мене було важливо підкріпити покликання професійною базою. Я успішно завершила навчання у Практичній академії письменницької майстерності, копірайтингу, сторітелінгу та комунікацій «Риба». Це були інтенсивні очні та онлайн-програми, де під керівництвом відомого українського письменника Любка Дереша та провідних експертів із маркетингу й копірайтингу я опановувала мистецтво створення сильних текстів. Це навчання навчило мене не просто писати, а створювати контент, що має вплив і несе чіткий меседж.Мої перші серйозні кроки до читача відбулися через літературні альманахи.
Мої твори були опубліковані у таких виданнях, як «Магія твого дотику», «Думки в осінньому парку» та «Пробудження весни».Сьогодні моя творчість має ще й прикладний, терапевтичний аспект – мене часто запрошують як гостю на психологічні ретрити. Саме там я бачу, як слово може зцілювати, заспокоювати та допомагати людині знайти внутрішню опору. Збірка «Вірші, що торкаються душі» стала логічним продовженням цього шляху – шляху від щирого слова до професійного літературного продукту.
Ред. Думаю, що Ви задоволені тим, як пройшла презентація збірки. А що шанувальники Вашої творчості зможуть невдовзі почути? Що Ви зараз готуєте, задумуєте? Словом, які творчі плани?
Наталя Тригуб: Презентація в Мюнхені дала мені потужний імпульс для руху вперед. Зараз я перебуваю у стані активного творчого потоку. Вже написано багато нових віршів, які продовжують лінію збірки «Вірші, що торкаються душі», але з новими відтінками та сенсами.Проте моя головна робота зараз зосереджена на великій формі – я працюю над романом під назвою «Східна казка».
Попри назву, це дуже глибока і реалістична історія про неймовірну силу жінки, яка відмовляється здаватися за будь-яких обставин. Це роман про почуття, що стають компасом у найтемніші часи, і про здатність героїні долати всі перепони, які ставить перед нею доля. Я вірю, що ця історія стане підтримкою для багатьох жінок сьогодні.Також я на фінішній прямій у підготовці до видання збірки дитячих казок. Це не просто розповіді для малечі – я пишу їх так, щоб вони були цікавими й терапевтичними навіть для дорослих. У наш складний час кожному з нас іноді потрібно повернутися в казку, щоб віднайти віру в добро. Тож попереду багато нових зустрічей із читачами, і я з нетерпінням чекаю моменту, коли зможу поділитися цими новими світами.
Ред. Пані Ліліє, гадаю, що не випадково презентація цієї збірки відбулася в Українському вільному університеті? Як довго тривала підготовка до цієї події? Як відбувалося співробітництво з автором? Ви вперше презентували книгу Наталії Тригуб?
Лілія Бондаренко: Дозвольте внести невелике уточнення: перша презентація збірки Наталі Тригуб «Вірші, що торкаються душі» відбулася в іншому, не менш знаковому місці – у Літературному клубі українських жінок імені Анни Франк у Мюнхені. Це унікальний осередок, де українські жінки за кордоном плекають свою культуру, мову та інтелектуальні традиції.Вибір цього майданчика був абсолютно логічним: тематика книги – жіночність, зв’язок із природою, пошук внутрішньої сили – ідеально резонує з цінностями Клубу.
Це був теплий, щирий і глибокий діалог зі слухачками. Проте ви абсолютно праві щодо Українського Вільного Університету – ми справді розглядаємо цей поважний академічний заклад як наш наступний крок і обов,язково плануємо провести презентацію і в його стінах, щоб надати події ще більшого наукового та культурного масштабу.Підготовка до презентації в Клубі була ретельною і тривала близько кілька тижнів. Моя роль була подвійною: як організаторки та як головного редактора видання. Ми з авторкою працювали в тісному тандемі. Для мене було надзвичайно важливо, щоб кожен вірш у книзі зберіг свою первинну емоцію, але водночас мав бездоганну літературну форму.
Співпраця з Наталею Тригуб – це завжди синергія, адже вона не лише авторка, а й професіонал, який постійно вдосконалюється. Це була наша перша спільна презентація саме цієї збірки, і той неймовірний відгук, який ми отримали від поцінювачів поезії у Мюнхені, підтвердив: слово пані Наталі справді торкається душ і змінює всесвіт на краще.
Біографічна довідка
Наталя Тригуб Українська письменниця, поетеса, казкарка.
Авторка, чия творчість стала помітним явищем у сучасній українській літературі завдяки поєднанню глибокого психологізму та патріотичних сенсів. Професійну майстерність відшліфувала у Практичній академії письменницької майстерності під керівництвом Любка Дереша.Окрім поетичної збірки «Вірші, що торкаються душі…», працює у жанрах роману (готується до виходу роман «Східна казка»), новели та терапевтичної казки.
Твори Наталі Тригуб публікувалися у літературних альманахах «Магія твого дотику», «Думки в осінньому парку» та «Пробудження весни». Її поезія має високий відгук серед військовослужбовців ЗСУ та української громади в Європі.
Лілія Бондаренко Доктор політичної економії, головний редактор, секретар Українського Вільного Університету в Мюнхені.
Науковиця та культурна діячка, яка поєднує глибокі академічні знання з активною видавничою та просвітницькою діяльністю. Має ступінь доктора політичної економії (Український Вільний Університет, Мюнхен). Обіймає посаду секретаря УВУ, сприяючи розвитку найстарішого українського наукового осередку за кордоном.Виступила головним редактором та ініціатором видання збірки Наталі Тригуб «Вірші, що торкаються душі…». Як амбасадорка українських цінностей у Європі, Лілія Бондаренко займається культурною дипломатією, популяризацією сучасної української літератури та зміцненням інтелектуальних зв’язків між Україною та світом.
Український Вільний Університет (УВУ) Найстаріший український науково-навчальний заклад у діаспорі (Мюнхен, Німеччина). Заснований у 1921 році, УВУ протягом століття залишається форпостом вільної української науки та культури.
Це єдиний університет за межами України, що має право присвоювати наукові ступені, визнані у німецькій та європейській освітніх системах. Університет є ключовим майданчиком для формування майбутньої української еліти та збереження національної ідентичності на міжнародній арені.
Літературний клуб українських жінок імені Анни Франк (Мюнхен) – місце, де відбулася перша презентація. Це культурно-просвітницький осередок у Німеччині, який об’єднує українську жіночу інтелігенцію в еміграції. Клуб названий на честь Анни Франк – символу стійкості людського духу, що особливо резонує з долями багатьох сучасних українок, які були змушені шукати прихистку через війну. Діяльність Клубу спрямована на популяризацію української літератури, мови та мистецтва, а також на створення безпечного інтелектуального простору для жінок.
Тут проводяться літературні читання, обговорення книжкових новинок та зустрічі з митцями. Саме Літературний клуб імені Анни Франк став першим майданчиком для презентації збірки Наталі Тригуб, підкреслюючи роль жінки як Берегині культури та національної пам,яті за кордоном.
Бесіду провела Ольга Шубіна.
