В Одесі відкрилася виставка Сергія Чеха та Вікторії Сергеєвої «KODAMA. Духи дерев. Людські долі», де автори провели паралелі між світом дерев і людським життям та показали, що метал може бути живим.
Дерева, подібно до людей, несуть у собі сліди минулого. Їхнє коріння сягає глибоко в землю, поєднуючи теперішнє з тим, що минуло.
Гілки — то наші руки, коріння — наші предки, наші шляхи. Кожна тріщина на корі — як шрам.
Світлини виконані в монохромі, аби відсікти зайве й оголити суть: фактуру, форму, жест. Це естетика пам’яті, забуття і тиші. Ліс тут — не просто тло, а співрозмовник. Він промовляє до нас без слів. Дивиться в нас крізь силуети, міць і злам. Автор надихався японським фольклором, а «кодама» — це духи, що мешкають у старій деревині. А ще є друга частина виставки — металева, але теж жива.
KODAMA — це запрошення поглянути на природу не як на декорацію, а як на себе в дзеркалі. Що, як наші душі живуть у деревах? Що, як ліс пам’ятає нас краще, ніж ми самі?
