Головним результат виборів – перемагають ті кандидати, що максимально відповідають очікуванням суспільства. Навіть, якщо ця перемога базується на тонах розданої гречки.
Просто на якомусь етапі розвитку конкретна крупа має більшу вагу ніж неоформлені та хаотичні лозунги та обіцянки інших претендентів на крісло в Верховній Раді.
Як результат – ми постійно маємо оновлення депутатського корпусу. І для того, щоб мати постійну можливість потрапляти в парламент потрібно постійно слідкувати за настроями та очікуванням виборців.
Це дуже гарно розуміють представники описаних нами попередніх політичних блоків – як представники влади та опозиції, так і мери з олігархами.
Головний принцип – постійно бути в центрі уваги, щоб хоча б на мить не випасти з кола зору виборців.
І ні які минулі досягнення не можуть гарантувати успіху. Самий яскравий приклад цього – Віктор Ющенко, що мав найвищу підтримку суспільства у 2004-2005 роках, а зараз про його діяльність знають лише декілька політологів.
Подобним шляхом проходили раніше і перший президент України Леонід Кравчук, і один з прем’єрів – Євген Марчук, і, навіть, Олександр Мороз, що раніше був незмінним спікерам парламенту та відомим політичним махінатором, а на останніх виборах просто зняв свою кандидатуру, не маючи хоч якихось перспектив.
Новітня історія України також рясніє подібними прикладами, коли ще вчора людина, завдяки посаді вважався ледь не головним претендентом на крісло або президента, або спікера але з часом стає персонажем, новини про якого сприймаються пересіченими громадянами на рівні – ти диви, він ще живий.
Віктор Балога, Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк, Арсен Аваков, з нових Андрій Богдан, Олександр Разумков – ще недавно ці прізвища були на перших шпальтах ЗМІ а тепер поруч з їх іменами в пошуку в інтернеті першим виходить питання «де зараз».
Як і їх попередники, вони й досі вважають, що мають великий вплив на політичні процеси в країні, як і за часів свого перебуванні на посаді.
Але, в кращому випадку, для такої категорії політиків існує шлях, згаданого нами раніше Леоніда Кравчука, коли тебе, як весільного генерала, тягають з одного політичного проекту в інший.
Ну, й ще створюють якусь загадковість навколо твого ім’я.
Бо, ніде як в політиці, повністю реалізується принцип «час – це гроші».
Тобто, чим більше часу про тебе нічого не чули, тим більше грошей тобі потрібно буде витратити, щоб про тебе згадали.
А про це ми поговоримо в п’ятій частині – про інформаційні технології.
фыафы афыа фы афы а