Томаш Юнгвирт – людина талановита, багатогранна: художник, скульптор, реставратор, архітектор, фотограф. Живе на два дома, на дві країни. Взимку – на Шрі-Ланці, влітку — в Чехії. Наш кореспондент Ганна Коренєва поспілкувалася з митцем в його празькій резиденції.
Я раніш багато малював. Коли оженився, так нічого не робив. Зараз розведений, маю більше часу. В основному фотографую. Робив фотодокументацію по збереженню пам’ятних об’єктів в Німеччині — храми, костели. Ще я виготовляв скульптури з заліза та дерева..
Сьогодні фотографую дівчат. Частіше чорно-біле фото, але і кольорове мені подобається. Різне, як бачу. Вважаю, що чорно-білі фотографії кращі, цікавіші. Зараз багато людей знімає в кольорі, виходить ідеально,бо сучасна техніка все робить сама. В чб потрібно прикласти більш зусиль. Це мені подобається.
Ще займаюся інтер’єрами. Закінчу і полечу на Шрі-Ланку малювати. Там в джунглях маю будинок. Вже не можу дочекатися. Нарешті повернуся до того, з чого починав – до малювання!
Коли був малим хлопчиком звісно малював, як всі діти. Ще робив рельєфи разом з батьком. Він був скульптором, і мій вітчим також був художником. Так що я ріс в творчому середовищі.
Моє становлення як художника йшло важко, в умовах окупації Чехословакії військами Радянського Союзу. Мої батьки мали вищу освіту і хотіли, щоб я її також отримав. Але за тих часів не було можливостей навчатися в вищах. Ми обрали робочу спеціальність, пов’язану з будівництвом. Я її здобув і втік до Німеччини. Там вже проявив всі твої творчі здібності.
Натхнення отримую звідусіль. Головне, щоб було світло. Потім різні композиції, які бачу навколо себе.
В Празі в мене було декілька виставок у невеликих галереях, в більшості у друзів. Але мені це не потрібно. Показую свої роботи в соціальних мережах або в спеціальних групах в Інтернету. Вважаю, що в Празі не має цікавої фотогалереї. Дуже багато підготовчої праці передує виставці: роздрукувати, дати в рамочки, паспорту тощо. Фінансово не вигідно. Свої фотографії продаю конкретним заказникам. Наприклад, минулого року робив календар для фірми, яка торгує італійськими ваннами. Добірка була скоріше про воду.
В мене троє дітей. І всі вони мають творчі здібності. Я хочу, щоб вони пішли по моїх стопах.
До речі, я почав фотографувати, коли виховував дітей. Тому що не було часу на малювання та на скульптуру. Фотографія — швидший процес самовираження. І зрозуміло, що одразу в соцмережах знаходяться прихильники твоєї творчості. Отримуєш тисячу лайків і вже думаєш, що великий майстер. А люди лише лайкають ту наготу, еротичність, а не образ чи композицію, яку намагався передати. Це смішно.
Є такі міжнародні спеціальні веб-сторінки, де я викладаю ню без цензури. Там мільйони людей, які відстежують цю тему. Я фотографував і природу також. Ню дуже багато людей знімає по цілому світі. Мільйони оголених фотографій. В цій безлічі треба знайти свій шлях, щоб твої роботи були впізнаванні. Це і є успіх.
Багато фотографій роблю спонтанно. Під час ворк-шопів, коли навчаю людей трохи фотографувати чи коли використовую свою локацію – вона унікальна: закрита, має багато можливостей як всередині, так і зовні. Можна місяць тут знімати.
Так от, під час майстер- класів я фотографую сам, коли модель рухається. Я знаходжу ті моменти, щоб фотографії виглядали природно, не як інсталяція. Зазвичай запрошую професійних моделей. Вони вміють рухатися, і кожна фотографія є чудова.
Я постійно працюю. Праця є мій відпочинок.
фыафы афыа фы афы а